пʼятниця, 24 листопада 2017 р.

Запалюємо пам'яті свічу

     Дзвони пам’яті б’ють у скронях,
Їх відлуння летить у вись
33-й – страшний, голодний
У майбутнім не повторись!»

                                                    Тетяна Буряк

    З хвилини мовчання почався перший урок 24 листопада в Лищенській школі, на знак вшанування всіх загиблих в роки голодомору 1932-1933 рр. В цю мить кожен школяр замислився про той непереборний жах, який охоплює людину в момент, коли дитина просить у матері їсти, а навіть малесенького шматочка хліба немає, про нестерпний біль від втрати рідних...
    Про згадку цих подій у школі відбулась імпреза-реквієм вшанування пам'яті безневинно померлих українців у 1932-1933 роках "Запалюємо пам'яті свічу" - організував захід вчитель історії Крикавська Валентина Сергіївна. Мета його — надати підростаючому поколінню інформацію про Великий голод в Україні, про його економічні, політичні, демографічні, морально-етичні, соціально-психологічні наслідки, також сформувати у молоді історичну пам'ять і свідомість того, що ті страшні події залишаються незагоєною раною генетичної пам'яті українського народу.
   Вечір пам'яті пройшов на фоні приспущеного державного прапору з чорною стрічкою і символічної композиції «П'ять колосків». Лунала скорботна музика. Учні школи переглянули відео-спогади очевидців голодоморів, архівні матеріали того часу, які тривалий період не оприлюднювались та підготували виступи з даної тематики. 
        Увазі учасників заходу була запропонована тематична виставка, підготовлена сільським бібліотекарем: "Ще довго пам'яттю болітиме стражденний 33-й рік", де були
представлені документи і матеріали з фонду бібліотеки, що розкривають 
причини, перебіг, масштаби та наслідки катастрофи українського народу. 
      Учні 5-11 класів підготували малюнки, вирізки з газет, в яких зібрали спогади рідних бабусь та дідусів про всі жахи голодомору.
Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять тих, хто за шматок хліба не доносив на брата, не відривав останній окраєць від голодних дитячих ротів, не торгував святинею. Діти запалили свічку  пам’яті, яка  стала даниною тим, хто навічно пішов від нас у 1932-1933 роках

Немає коментарів:

Дописати коментар

Етнорозвідка «Великий день – Великдень»

      Жодне свято не приносить стільки радості та душевної теплоти як Великдень - найвеличніше свято року, тому з ним пов’язана низка напроч...