«Notre Dame d'Ukraine

Про що книга «Notre Dame d'Ukraine. Українка в конфлікті міфологій. Видання друге» автора Оксана Забужко

Хто ми — Україна чи Малоросія? Європа чи Росія? Чи українська релігійність — це те саме, що візантійське православ’я? Звідки взялись тамплієри на берегах Дніпра? Яку таємницю берегли «таємні товариства» малоросійських дворян ХІХ ст.? Звідки в «Лісовій пісні» зашифрована леґенда про Грааль? Чи й справді українці — це «селянська нація»? В чому різниця між демократією і хамократією? В чому полягав модерний «український проект» і чи вдалося нам його реалізувати?..

         Книжка провідної української письменниці, підсумковий плід її багаторічних роздумів — це вражаюча інтелектуальна подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає розкритий Оксаною Забужко «код Лесі Українки». Аристократка і єретичка, спадкоємиця древнього лицарського роду і продовжувачка гностичної традиції, ця найвидатніша з українок залишилася незрозумілою в радянській Україні й майже незнаною широкій публіці — в Україні незалежній. Чому? Відповіддю на це питання стає велика історична драма «прихованої війни», яку Оксана Забужко з притаманною їй відвагою виносить із забуття і, на багатющому літературному й історичному матеріалі, відновлює на повен зріст.

Це не лише фундаментальна історико-культурна студія чи вишукана філологічна екзегетика. Це ще й книга про наше сьогодення — про те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату і забуття багатовікової лицарської культури

Джерело: https://nashformat.ua/products/notre-dame-d-ukraine.-ukrainka-v-konflikti-mifologij.-vydannya-druge-706609

Усе про книжку Століття Якова

 Володимир Лис "Століття Якова",  найкращий роман десятиріччя — короноване слово, яке вразило літературну Україну! Роман — своєрідний епос-біографія одного поліського українця, який за свій столітній вік пережив п’ять держав: Російську імперію, УНР, Польщу, гітлерівську Німеччину, сталінський СССР. Доживши до держави Україна, він опинився перед лицем і родинної, і національної драми, яка була запрограмована катастрофами XX століття.

У житті старого Якова Меха на короткий час, мов той метелик, з’являється дівчина-приблуда. Вона питає, чи любив він колись, - і виринає десь з глибини пам’яті його кохання, і біль втрати, і круговерть війн та режимів, і радощі та горе в родині, і гріхи, і каяття...    Володимир Лис – дуже чуттєвий та правдоподібний автор. Він створює історії та долі людей. Людей, які близькі твоєму серцю, простих українців, селян. Тим самим зароджує у свого читача зерно любові до України. Остання мрія Якова – зустріти своє століття в колі родини. А ще отримати прощення за гріхи, які скоїв за життя. Не навмисне, але чинив так, бо не мав вибору. Або вважав, що це правильно саме на той момент. А потім, як і кожна людина заплатив за свою помилку – вічним душевним болем. Та незважаючи ні нащо - він лишився людиною, яка завжди готова допомогти ближньому. В юні роки Яків покохав, але зазнав болю, бо був іграшкою для коханої,…

30 років тому: як ухвалювали Декларацію про державний суверенітет України

30 років тому 16 липня 1990 року Верховна Рада тоді ще Української Радянської Соціалістичної Республіки ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. 

Історичний контекст 

           Декларація приймалася в роки розпаду СРСР. Міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках подекуди виплеснулася у криваві міжетнічні сутички. 11 березня 1990 року Литва проголосила свою незалежність від СРСР, Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності. На вулицях українських міст Українська Міжпартійна Асамблея вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки.

Під час проведення єдиного в історії СРСР референдуму (Всесоюзний референдум про збереження СРСР ), що відбувся 17 березня 1991 року за сприяння Уряду Української РСР, в Україні за наполяганням Народного Руху України за перебудову провели республіканське консультативне опитування: «чи згодні ви, щоб Україна була у складі Союзу Суверенних Республік на підставі Декларації про суверенітет України».

Позитивно на нього відповіло більше 80 % опитаних.

За змістом питання не тільки не збігалося з питанням союзного референдуму, а й навіть заперечувало його.

З тексту українського питання «випало» критично важливе для КПРС слово «соціалізм».

По-друге, в питанні звучала зовсім інша союзна держава — не Союз Радянських Соціалістичних, а Союз Суверенних Республік.

По-третє, Декларація про суверенітет України визначалась як акт, що мав перевагу перед законодавством нової союзної держави.

Таким чином, наслідком ідеологічної боротьби Народного Руху України за перебудову стало те, що референдумом і опитуванням в Україні було легітимізовано мінімум дві (а з бажанням М. Горбачова — три) зовсім різні форми союзної держави і зроблено крок до незалежности — зобов'язання республіканській владі розробити і ухвалити Декларацію про суверенітет України.

12 червня 1990 ухвалили Декларацію про державний суверенітет РРФСР, основною метою якої був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки.

Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, XXVIII з'їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР» (16 липня 1990 р.). Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР складали комуністи, депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції з'їзду. 16 липня 1990 року Верховною Радою Української PCP прийнята Деклара́ція про́ держа́вний сувереніте́т Украї́ни — документ про проголошення державного суверенітету України.Одночасно того ж 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила постанову «Про День проголошення незалежності України». У ній зазначено:

Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: Вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.

Декларація про державний суверенітет України, відредагована депутатами від РУХу, далеко випередила декларації Росії і прийняту на з'їзді КПУ.

По-перше, це фактично була програма побудови незалежної держави.

По-друге, Декларація надала поштовх і напрямок процесу утворення незалежної держави.

За місяць Верховна рада Білоруської РСР прийняла декларацію про суверенітет республіки, яка повторювала тези української декларації про побудову самостійної держави.

Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР.

Це не означало революційної зміни поглядів комуністів. Заключним в Декларації стало положення про те, що принципи Декларації про суверенітет України будуть використані для укладення нового союзного договору.

День прийняття Декларації був оголошений святковим і вихідним на території України. 

                                                    

Мовою документа

     «Верховна Рада Української РСР,

     виражаючи волю народу України,

     прагнучи створити демократичне суспільство,

     виходячи з  потреб  всебічного  забезпечення  прав  і  свобод  людини,

     шануючи національні права всіх народів,

     дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний  і  духовний розвиток народу України,

     визнаючи необхідність побудови правової держави,

     маючи на меті утвердити суверенітет і  самоврядування  народу  України,

                       П Р О Г О Л О Ш У Є

     державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її  території  та  незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

У ЛИЩІ НА КУПАЛА ВІДСВЯТКУВАЛИ ДЕНЬ СЕЛА

З нагоди престольного свята митрополит Луцький і Волинський Михаїл правив у храмі Різдва Йоана Хрестителя  села Лище Луцького районного деканату.

     Із архієреєм служили декан протоієрей Володимир Присяжнюк, настоятель парафії священник Олександр Хорошко, інше місцеве духовенство.

У слові владика Михаїл нагадав про християнську любов до Бога і до ближнього, яка була в житті Йоана Предтечі. Коли наслідувати його чесноти, то в житті тті не залишиться місця для страху, зла та зневаги.

       По завершенню Богослужіння архієрей вручив благословенні грамоти активним парафіянам.

              Разом з усіма молилися й представники влади, зокрема, керівник Луцької районної ради Валентин Приходько, голови Підгаєцької ОТГ Юрій Семенюк, Лищенської сільської ради Віталій Шкорупський, очільник СГ «Лище» Святослав Карбовський.

Храм Різдва Йоана Хрестителя в с. Лище почали будувати у 2000-х роках на місці колишньої церкви. Перший храм на цьому місці побудували ще у 1862 р. Проте під час Другої світової війни його було зруйновано. 7 липня 2004 р. тоді ще єпископ Луцький і Волинський Михаїл здійснив чин освячення новозбудованого Божого дому. Це була перша святиня, яку освятив архієрей на Волинській кафедрі.

 

"Київ.ua " Тетяна Белімова

              

Лауреат ІІІ премії Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей «КОРОНАЦІЯ СЛОВА»

Передмова

Розлучення як тренд, або Ще раз про кризу української родини

«Усі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму» – відомий початок класичного твору Льва Толстого міг би послужити епіграфом до роману Тетяни Белімової «Київ.ua». Здається, про фатальний розлад між чоловіком і дружиною вже списані тонни паперу. Що нового можна сказати про жіночу недолю на початку третього тисячоліття? Сучасні українські авторки написали на цю тему так багато – варто лишень згадати імена Євгенії Кононенко, Марії Матіос, Людмили Тарнашинської, Люко Дашвар, Міли Іванцової, Наталки Доляк…

Коли я вперше читала рукопис роману «Київ.ua», то мене не полишало враження, що цей твір є гігантським знаком питання, – настільки часто авторка вживає цей розділовий знак. Чому близькі люди ніяк не дійдуть згоди? Чому чоловіки та жінки обирають не тих, хто може дати їм щастя? Чи існують у світі ідеальні шлюби? І зрештою – куди зникає Любов, яка єднала закохану пару Роман Тетяни Белімової – нелегка й сумна розмова на два голоси, Чоловіка і Дружини. Перед нами не родина, а руїна того, що колись було спільним Всесвітом, а тепер стало «кублом нескінченних сварок». Ситуація, до якої потрапила Альона Сухоярська, головна героїня, буде знайома багатьом читачкам. Десятирічний шлюб із вродливим, багатим і успішним підприємцем став пасткою для інтелігентної і вразливої жінки. Змучена безупинними приниженнями, Льона зважується на протест і, забравши двох дітей, робить одчайдушний крок у невідомість. Що принесе їй довгоочікувана свобода?

Перед нами – дві «правди», Його і Її. Ми чуємо впевнений голос Чоловіка: «Вони мали абсолютно нормальну родину! Йому було і комфортно, й затишно, і сімейний побут влаштовував». Однак голос Жінки несміливо заперечує: «Може, хтось і жив добре, тільки не вона! Для неї не знайшлося місця в цій формулі сімейного щастя!»

У підсумку – нещасливі обидвоє. Чоловік, який забезпечив дружину всіма матеріальними благами – від квартири до машини, але так і не зміг упокорити Льону й остаточно привласнити її. Його гордість уражена смертельно – чому таке сталося саме з ним? Втечу жінки він сприймає як зраду. Чоловічий гнів – пекельний вихор, ладний спопелити все навкруги. А в душі Льони – крижана пустеля, яку заповнюють біль, почуття провини перед дітьми і страх майбутнього.

Раптом, за казковою логікою історії кохання, у житті героїні трапляється диво. Доля дарує вічній Попелюшці зустріч із Прекрасним принцем. Помічник народного депутата Максим наче зійшов зі сторінок глянцевих журналів: молодий, освічений, елегантний, він стрибає з парашутом, пише вірші і навіть дбає про бездомних кошенят… Та чи зможе подарувати щастя Льоні? Чи спроможний пожаліти і прийняти кохану разом із усіма її проблемами?…

Сімейна драма «Київ. ua», написана на класичну тему, переконує емоційною глибиною і реалістичністю. Тетяна Белімова не пропонує нам готових відповідей, однак закликає замислитися над причинами вічного протистояння Чоловіка і Жінки і над потребою порозуміння між ними.

Софія Філоненко

Солодка поезія у переддень шоколаду

За матеріалами Ольги Жили

Шоколадні вірші про кохання / Упорядник Мар’яна Савка. – Л.: Видавництво Старого Лева,

 2012. – 56 с.

     Коли дивишся на цю книжку, одразу рефлекторно виникає потреба з’їсти щось солоденьке: цукерочку, шматочок тістечка чи шоколадки, халви, – що вже є під рукою. Цікаво, що солодощі мають бути саме з кав’ярні чи магазину, а не домашня випічка чи варення. Знаю, звідки така перевага фабричному: асоціативний зв’язок такий: «Видавництво Старого Лева» – Львів – кава – шоколад – солодощі…

Тому я продовжую дивитися на обкладинку, потім йду на кухню, дістаю з полички нині куплені цукерки «Червоний мак», які одразу ж додають енергії та натхнення, і задовольняю потреби свого тіла. На душі стає солодко. Можливо, саме такої мети прагнули видавці цієї антології, коли випускали її у світ.

До збірки «Шоколадні вірші про кохання» ввійшли вірші 17 авторів. Одні з них – відомі, мають вагу у національній літературі – Дмитро Лазуткін, Сашко Гаврош, Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська, Віктор Неборак, Тарас Федюк, Ірина Шувалова, Галина Крук. Інші поети – Сергій Грабар, Роман Рудюк, Маруся Весна, Катерина Оніщук ще тільки здобувають прихильність та симпатію читачів. У «шоколадній» збірці дебютувала юна племінниця Мар’яни Савки – Соломія, яка показала у своїй творчості вишуканий смак:

«Ми з тобою на різних півкулях

Я – біжи.

Ти – лови мене за коси.

Повноголосся!

Крізь вікно – вітри,

Зодягни мене, забери

У свіжі роси,

У Великодні роси уплети…

Вузенька кладочка…

Іду, впаду…

Не дихай, лиш…лови…»

«Шоколадне» кохання Сашка Гавроша легко упізнати з першого разу. Воно – класичний чорний шоколад. Тому радше тілесне, аніж платонічне. У своїх почуттях автор дуже відвертий, наполегливий, не цурається їх оголити. Можливо, таким (трішки агресивним) і має бути кохання чоловіка до жінки? «Та досить теорій порожніх. Словами цю карту тілесну не вивчиш. Тут дія потрібна і дух ненаситний! Тож час вже на мандри, коханна…»

         Поезія Маріанни Кіяновської у збірці, радше солона, аніж солодка («Ми пристрастей чаші – наповнені ними, солоні. Гулка потаємність і туга – мов сад під дощем»). Від неї віє смутком, який то виривається назовні, то затихає. Кохання Кіяновської, це – кохання чекання, мрій та спогадів, воно більше прив’язане до минулого та майбутнього, ніж теперішнього («Мрію тебе. Ти, солодкий, лишився далеко. Майже наснившись, світлами вночі огортав. Що тобі важко до болю, а що тобі легко? Ким ти прокинувся? Ким ти ніколи не став?»).

            А от ліричний герой Дмитра Лазуткіна – дуже реалістичний, який знає, хто Він та чого Хоче: («Ніч. Мандариновий сад. Округлі форми. Мила, ти – шоколад. Я люблю екстра чорний». Утім несподівано ця раціональна реалістичність може перетворитися на м’яку, ірраціональну ніжність: («Тривожні пальці ловлять вітер. Тривожні пальці, мов трава…Я слід сльози цілунком витер. Бо ти не віриш у слова»).

Як уже згадувалося, антологія «Шоколадні вірші про кохання» привертає увагу яскравою та якісно зробленою твердою обкладинкою. Так і хочеться провести образну аналогію з апетитною обгорткою львівської цукерки. Співпраця «Старого Лева» із холдингом емоцій «Фест», як бачимо, дуже впливає не лише на кількість літературних новинок «Старого Лева», але й на їхню якість.

      Мар’яна Савка каже, що ідея видати антологію у неї з’явилася після того, як вона побачила малюнки Надії Каламєєць, які згодом стали ілюстраціями книжки. Малюнки, на перший погляд, дитячі, наївні. Головні персонажі у них – хлопчик та дівчинка, Він та Вона, – зображені в дії: вони варять разом шоколад, п’ють чай чи каву з тістечками, обіймаються й сплять долі на одному килимку. Часто в ілюстраціях фігурує грайлива юнка, яка, як на мене, уособлює закоханість і пристрасть...

      

Ще однією родзинкою «солодкого» видання є відсутність у книжці змісту. З одного боку, це – незвично (бо є улюблені автори), з іншого, інтригує, можна поворожити: відкрити книжку на будь-якій сторінці й прочитати про майбутнє. І нехай воно буде обов’язково солодким з ледь відчутним гірким смаком шоколаду.

Ольга Жила

World Chocolate Day

З найдавніших часів, шоколад використовувався, як напій. Перші сліди його активного вживання, за свідченням археологів, належать ще до 19-го століття до нашої ери. Вони були виявлені на тихоокеанському узбережжі штату Чьяпас, Мексика. В Європу він потрапив після 16-го століття нашої ери. Є думка, що 7 липня 2015 року минуло рівно 465 років з тих пір, як шоколад з’явився в Європі. Однак альтернативний погляд на цю тему не упускає і безпосереднього відношення Христофора Колумба та його сина Фердинанда, які зіткнулися з какао-бобами в четвертій місії Колумба до Америки 15 серпня 1502. Тоді йому і його екіпажу вдалося захопити якесь торгове судно, в котрому серед інших товарів для торгівлі виявилися і какао-боби. Втім, можливо не настільки важливий цей факт, як те, що популярність напою з какао в Європі виникла тільки після відповідного схвалення суспільства, яке помітило його привабливість. Крім того шоколад дуже корисний.Всесвітній день шоколаду або World Chocolate Day відзначається щорічно 11 липня або 7 липня на заході Європи.

Це свято виникло у Франції в 1995 році. День шоколаду швидко набув популярності і був підтриманий в Німеччині, Італії, Швейцарії, інших країнах як всередині Європейського союзу і за його межами.

У цей день проводяться різноманітні фестивалі та заходи, присвячені цьому чудовому продукту.

Наукою встановлено той факт, що в шоколаді є елементи, які сприяють як відпочинку, так і психологічному відновленню. Темні сорти шоколаду сприяють викиду ендорфінів - так званих гормонів щастя, які впливають на центри задоволення, покращуючи настрій і підтримуючи тонус організму. Так само існує гіпотеза, що шоколад володіє «протираковим» ефектом і здатний сповільнювати процеси старіння. На жаль вчені одностайно констатують той факт, що шоколад сприяє збільшенню маси тіла, але це аж ніяк не є його недоліком. Шоколад багатий поживними речовинами, в тому числі жирами, а значить і калоріями.

Існує думка, що першими навчилися робити шоколад ацтеки. Основною сировиною для виробництва шоколаду є какао-боби

8 липня

День родини

Вперше використання фрази «сімейна упаковка» в роздрібній торгівлі було зафіксовано у Великобританії в 1882 році.

Сучасне визначення «сім’я» являє собою подружню, громадянську, партнерську пару з дітьми або без дітей, або це одинока людина, що має принаймні одну дитину. Цікаво, що до кінця 17 століття «сім’я» включала в себе не тільки родичів, але і слуг домогосподарства.

Український День родини відносно молоде свято і відзначаєтся з 2012 року. Відповідний Указ Президента України № 1209/2011 "Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят" був підписаний 30 грудня 2011 року. Святкування цього дня має щорічний характер і встановлено на 8 липня.Родина являє собою організовану соціальну групу, а її представники пов’язані між собою не тільки спільністю побуту, але і взаємною моральною відповідальністю, а також соціальною необхідністю, яка зумовлює потребу суспільства в духовному і фізичному самовідтворенні, звідси, мабуть і пійшов вираз: сім’я - осередок суспільства. Звичайно ж, сім’я належить до найважливіших суспільних та державних цінностей. Деякі наукові теорії стверджують, що саме форма сім’ї могла протягом багатьох століть визначати загальний напрям еволюції основоположних макросоціальних систем.

Для дітей родина - це своєрідне середовище, в якому у дитини складаються умови його психічного, фізичного, інтелектуального та емоційного розвитку. Для дорослої людини вона є джерелом реалізації цілого ряду його потреб.

Необхідно відзначити, що в міжнародному співтоваристві День сім’ї засновано Генеральною Асамблеєю ООН ще в 1993 році і відзначається 15 травня, в Росії існує «День сім’ї, любові та вірності», який також відзначається 8 липня.

Містичний Улас Самчук. 115 років від дня народження письменника

Непростою була доля Уласа Самчука (1905–1987). Як і доля його творчого спадку.У своєму рідному краї, який він оспівав у трилогії «Волинь» і який опинився в складі міжвоєнної Польщі, Самчук не міг себе реалізувати як письменник. Він нелегально емігрував із Польщі на Захід. Спочатку опинився в Німеччині, де певний час навчався в університеті Бреслау (нині – Вроцлав). Потім доля його закинули в Прагу, де були зосереджені центри української політичної й культурної еміграції. Тут він написав і видав низку творів, які зробили його знаменитим. Передусім це стосується трилогії «Волинь».

Український письменник Улас Самчук (1905–1987)

Був учасником змагань за створення держави Карпатська Україна. Цей досвід послужив для написання письменником низки творів, зокрема романів «Гори говорять» та «Сонце з заходу», які не втратили свого значення до дня сьогоднішнього – особливо в контексті тих подій, що зараз відбуваються на Закарпатті.

Під час німецької окупації українських земель у час Другої світової війни Самчук повернувся на батьківщину. У Рівному видавав газету «Волинь». Оскільки видання було легальне, письменнику доводилося йти на порозуміння з окупаційною владою. Однак газета мала на меті поширювати українську національну ідеологію, а це не подобалося гітлерівцям. Зрештою, газета була закрита, а Самчук ледь уникнув розстрілу.

Улас Самчук. Світлина 1928 року

Про часи перебування в Україні за часів німецької окупації Самчук залишив спогади «На коні білому» і «На коні вороному». Ці твори дають адекватне уявлення про те, що робилося на наших теренах у цей непростий період.

Самчук не мав ілюзій щодо радянської влади. Тому емігрував на Захід. Опинився в далекій Канаді, де і скінчив своє життя.

Спадщина письменника велика і різноманітна. Його твори не лише про рідну Волинь, Закарпаття, а й про Велику Україну, українську еміграцію. Його називають «літописцем українського простору».

Зрозуміло, творчість Самчука була під забороною в радянській Україні. Лише за часів незалежної Української держави письменник почав повертатися на свою батьківщину. Було перевидано низку його творів. Це і згадувана «Волинь», перевидання якої викликало чималий резонанс. Це й роман «Марія», який вважається першим в українській літературі твором про Голодомор 1933 року. З’явилися праці про твори письменника, музеї, кілька пам’ятників та вулиць, названих на його честь, літературні премії Уласа Самчука. Письменник увійшов до літературного канону. Лектурою, що почала вивчатися в школах, став роман «Марія».У 1941 року в складі однієї з похідних груп ОУН (мельниківців), у якій були також Олена Теліга, Олег Ольжич, Іван Рогач, Олег Штуль, перебрався речез український кордон. Повернувся до Рівного, де очолив випуск газети «Волинь», яка скоро стала загальноукраїнською. Письменник вважав, що в ті складні часи український народ не повинен бути «безсловесним» і має творити власне інформаційне поле. У «Волині» тоді ж працював молодший брат Симона Петлюри Олександр. В газеті друкувалися статті й вірші Євгена Маланюка, Олега Ольжича й Олени Теліги. Також Улас Самчук зорганізував у Рівному видання дитячого часопису «Орленя».

Водночас легальні українські видання, які виходили на території України в період нацистської окупації, були зобов'язані дотримуватися риторики Третього Рейху, зокрема, щодо євреїв. Детальніше про це можна прочитати у дослідженнях Романа Михальчука та Максима Гона.

Після війни Улас Самчук емігрував і деякий час жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР (Мистецький український рух). Після переїзду до Канади у 1948-му був засновником Організації українських письменників «Слово», Cвiтoвoгo кoнгpecу укpaїнцiв.

Письменник помер 9 липня 1987 року. Похований у Торонто.